ПЛАН
Вступ
1. Поняття банківської таємниці
2. Правова та організаційна охорона банківської таємниці банками
3. Права та обов’язки посадових осіб державних органів щодо отримання відомостей, що становлять банківську таємницю.
4. Підстави та порядок розкриття банківської таємниці.
5. Відповідальність за розголошення банківської таємниці
Висновки
Список використаних джерел та літератури

Вступ.

Актуальність даної теми зумовлена необхідністю вдосконалення правової основи захисту інформації з обмеженим доступом, зокрема банківської таємниці, в умовах зловживання широкими повноваженнями владних структур щодо отримання інформації.

Діюче законодавство про банки та банківську діяльність надає фінансовим, податковим, антимонопольним та правоохоронним органам достатньо широкі можливості для отримання інформації, що становить банківську таємницю. Однак, правам вказаних державних органів на отримання, накопичення та використання такої інформації протистоїть право клієнтів та власне банків вимагати її збереження. Банківська таємниця включає в себе найрізноманітніші відомості про фізичних та юридичних осіб (наявність фінансових ресурсів, розмір прибутків, види діяльності). Без сумніву, інформація такого роду може бути використана іншими особами задля досягнення не самих правомірних цілей.

У зв’язку з цим слід визнати нагальною потребою сучасності введення в законодавство про банки і банківську діяльність норми, яка визначає склад інформації, що становить банківську таємницю, та режим її охорони.

1. Поняття банківської таємниці.

Для характеристики функціонування та охорони будь-якого правового інституту, перш за все, слід визначити його суть. Щодо теоретичного розуміння банківської таємниці, її змісту та обсягу єдиної позиції так і не досягнуто.
На думку деяких вчених, банківська таємниця – це професійне зобов’язання банка тримати в таємниці всю інформацію, що стосується фінансових та особистих аспектів діяльності клієнтів та деяких третіх осіб, за умови, що така інформація стала відомою в результаті стандартного банківського обслуговування клієнтів.

Банківську таємницю розглядають також як дані аналітичних і спеціальних досліджень про стан і тенденції розвитку ринку, про надійність і фінансову стійкість клієнтів (в тому числі потенційних), відомості про засоби та способи забезпечення роботи автоматизованих систем та їх технологій; інформацію про діяльність і захист інтересів банків, про осіб, які беруть участь в діяльності банку, а також про засоби і способи забезпечення безпеки банку. В будь-якому випадку, визнається, що відповідні відомості можуть бути надані лише самим клієнтам та уповноваженим ними представникам.
Дещо уточнююче визначення цього правового інституту банківська енциклопедія: «Банківська таємниця – це відомості, що не підлягають розголошенню. До них належать відомості про стан рахунків клієнтів та виконувані операції. Публікація балансів не виключає банківської таємниці, оскільки відомості зазвичай подаються в цілому без зазначення конкретних операцій банків, їх зв’язків, клієнтури.»
Отже, у синтезованому вигляді теоретичне поняття «банківська таємниця» означає відомості, що не підлягають розголошенню і охороняються державою як службова (професійна) таємниця.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є:
1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;
2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) системи охорони банку та клієнтів;
5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Крім того банківську таємницю становить:
– інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду;
– інформація про банки чи клієнтів, отримана Національним банком України відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагляду іншої держави для використання з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму.

Відповідно до Постанови Правління НБУ N 245 від 27.06.2001 «Про створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників (боржників)» інформація, що зберігається в ЄІС “Реєстр позичальників” також становить банківську таємницю.

Слід зазначити, що положення ст. 60 не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. З метою забезпечення гласності з питань банківської діяльності та статистики платіжного балансу Національний банк публікує в офіційних виданнях поточну банківську інформацію, інформацію з питань грошово-кредитної та банківської статистики (ст. 68 Закону України «Про Національний банк України»). Перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України, зокрема в Постанові Правління НБУ №480 від 27.12.2007 року «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України», та додатково самим банком на його розсуд.

2. Правова охорона банківської таємниці банками.
Перш за все збереження банківської таємниці є обов’язком банку та його працівників. Відповідно до статті 1076 ЦК України при укладенні договору банківського вкладу, банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до ст. 61 закону України «Про банки і банківську діяльність» банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:
1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;
2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;
3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;
4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів). Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій. Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України “Про Національний банк України”, здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Правова охорона досить детально регламентована щодо окремих видів діяльності банку, при здійсненні яких дотримання банківської таємниці є особливо важливим і водночас потребує додаткових зусиль для її збереження.
Відповідно до Постанови Правління НБУ N 245 від 27.06.2001 «Про створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників (боржників)» інформація, що зберігається в ЄІС “Реєстр позичальників” також становить банківську таємницю. Національний банк та банки — учасники системи не мають права використовувати інформацію з ЄІС “Реєстр позичальників” не за цільовим призначенням, розголошувати, надавати іншим юридичним чи фізичним особам, крім особи, про яку зібрана інформація. Доступ до ЄІС “Реєстр позичальників” можуть мати керівник банку (філії, обласної дирекції) та відповідальна особа, призначена службовим розпорядженням, а також уповноважені працівники відповідних підрозділів Національного банку України, яким Генеральний департамент банківського нагляду надав дозвіл на перегляд інформації, що міститься в базі даних системи.

Відповідно до ст.38 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» електронні документи на переказ, розрахункові документи та документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, що містять банківську таємницю, під час їх передавання засобами телекомунікаційного зв’язку повинні бути зашифровані згідно з вимогами відповідної платіжної системи, а за їх відсутності — відповідно до законів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Суб’єкти переказу зобов’язані виконувати встановлені законодавством України та правилами платіжних систем вимоги щодо захисту інформації, яка обробляється за допомогою цих платіжних систем. При проведенні переказу його суб’єкти мають здійснювати в межах своїх повноважень захист відповідної інформації від несанкціонованого доступу до інформації — доступу до інформації щодо переказу, що є банківською таємницею або є конфіденціальною інформацією, осіб, які не мають на це прав або повноважень, визначених законодавством України, а також якщо це не встановлено договором.

Документи за операціями із застосуванням платіжних карток, що містять банківську таємницю, під час їх передавання засобами телекомунікаційного зв’язку повинні бути зашифровані згідно з вимогами відповідної платіжної системи, а за їх відсутності в порядку, установленому законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку.

Згідно з п.6 Постанови Правління НБУ №189 від 14.05.2003 року «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» для здійснення фінансового моніторингу, правила та програми внутрішнього фінансового моніторингу банку розробляються з урахуванням необхідності забезпечення конфіденційності інформації про рахунки і внески клієнтів банку, про клієнтів і їх операції, а також інших відомостей, що становлять банківську таємницю. Надання Державним комітетом фінансового моніторингу України Службі безпеки України, ДПА України, МВС України або Генеральній прокуратурі України узагальнених матеріалів щодо фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансуванням тероризму, матеріали та додатки до них (за наявності) надаються на паперових носіях та/або в електронному вигляді разом з відповідним супровідним листом за підписом Голови або заступника Голови Держфінмоніторингу України. Копія супровідного листа подається до Генеральної прокуратури України. Матеріалам згідно з переліком конфіденційної інформації, що є власністю держави, надається гриф “Для службового користування”. У разі, якщо матеріали мають додатки, які містять комерційну та/або банківську таємницю, в узагальнених матеріалах та супровідному листі до них робиться запис “Додатки містять банківську та/або комерційну таємницю”.

В законодавстві України окремо передбачено обов’язки працівників банків щодо збереження банківської таємниці, адже саме від їх професіоналізму та добропорядності значною мірою залежить дотримання конфіденційності.
Відповідно до ст.61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» службовці банку при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов’язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов’язків.

Відповідно до ст.66 Закону України «Про Національний банк України» службовцям Національного банку забороняється розголошувати інформацію, що становить банківську таємницю або іншу конфіденційну інформацію, яка стала відома їм у зв’язку з виконанням службових обов’язків, і в разі припинення роботи в Національному банку, крім випадків, передбачених законодавством України.

Що ж до окремих категорій працівників банків, то відповідно до ст.45 Закону України «Про банки і банківську діяльність» керівник і працівники служби внутрішнього аудиту при призначенні на посаду дають письмове зобов’язання про нерозголошення інформації щодо діяльності банку та збереження банківської таємниці відповідно до вимог глави 10 Закону.

Відповідно до ст.76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» тимчасовий адміністратор не має права розголошувати банківську таємницю та іншу службову інформацію, якщо це не пов’язано з виконанням функцій тимчасового адміністратора. Крім того, тимчасовий адміністратор перед наданням інвестору відповідної інформації, має взяти у нього розписку про відповідальність за розголошення банківської таємниці відповідно до ст 39. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» працівники суб’єктів переказу повинні виконувати вимоги щодо захисту інформації при здійсненні переказів, зберігати банківську таємницю та підтримувати конфіденційність інформації, що використовується в системі захисту цієї інформації.


3. Права та обов’язки посадових осіб державних органів щодо отримання відомостей, що становлять банківську таємницю.

Інколи інформацією, що становить банківську таємницю, оперують органи державної влади, зокрема правоохоронні. Це зумовило потребу в детальній регламентації умов та порядку отримання такої інформації. Зокрема, всі вони повинні в своїй діяльності дотримуватися принципу нерозголошення банківської таємниці.

Відповідно Наказу Державної податкової адміністрації України від 05.07.2002 р. №312 при визначенні сум податкових зобов’язань за непрямими методами основним джерелом інформації про надходження коштів є інформація, отримана з банківських установ, які обслуговують платника податку, в тому числі інформація, яку можна отримати в порядку розкриття банківської таємниці. Згідно з п.4 ст.62 гл.10 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу щодо наявності банківських рахунків. При цьому запит відповідного податкового органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинен: бути викладений на бланку державного органу встановленої форми; надаватися за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріплений гербовою печаткою; містити передбачені
законодавством підстави для отримання цієї інформації; містити посилання на норми закону, відповідно до якого державний орган має право на отримання такої інформації.

Крім того, ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:
– органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України – на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
– органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу щодо наявності банківських рахунків;
– центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу на його запит щодо фінансових операцій, пов’язаних з фінансовими операціями, що стали об’єктом фінансового моніторингу (аналізу) згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також учасників зазначених операцій;
– органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право одержувати від Національного банку України та його установ, банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів на рахунках об’єктів, що ревізуються або перевіряються, а від інших підприємств і організацій, в тому числі недержавних форм власності — довідки і копії документів про операції та розрахунки з підприємствами, установами, організаціями, що ревізуються або перевіряються.

Звернемо увагу на права та обовязки правоохоронних органів. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про міліцію» міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право одержувати безперешкодно і безоплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції, в порядку та з дотриманням умов передбачених законодавством України.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про прокуратуру» при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів, прокурор має право безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію. Крім того, він має право письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов’язаних з перевіркою. Забезпечуючи нагляд за додержанням законів про банківську діяльність, прокурор повинен враховувати вимоги Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо банківської таємниці та конфіденційності інформації.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про Службу безпеки України» у разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності Служба безпеки України, її органи і співробітники мають також право одержувати в установленому законом порядку на письмову вимогу керівника органу або оперативного підрозділу Служби безпеки України від митних, фінансових та інших установ, підприємств, організацій (незалежно від форми власності) інформацію і документи про операції, стан рахунків і руху коштів на них за конкретний проміжок часу (з розшифруванням сум, дати призначення та контрагента платежу), вклади, внутрішньо- та зовнішньоекономічні угоди, а також завірені копії документів, на підставі яких було відкрито рахунок конкретної юридичної або фізичної особи.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» при здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України надаються повноваження на письмову вимогу керівників відповідних спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю одержувати від банків, а також кредитних, митних, фінансових та інших установ, підприємств, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи про операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб. При цьому Уповноваженому органу заборонено передавати будь-кому одержану від суб’єктів первинного фінансового моніторингу інформацію, яка містить комерційну чи банківську таємницю, за винятком випадків, передбачених статтею 13 Закону «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю».

Що ж до окремих дій, на які уповноважені правоохоронні органи, то відповідно до ст.14-1. Кримінально-процесуального кодексу України, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду, крім випадків, передбачених Законом України «Про боротьбу з тероризмом».

Відповідно до ст.66 Кримінально-процесуального кодексу України особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред’явлення документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Виконання цих вимог є обов’язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій.

Статтею 178 Кримінально-процесуального кодексу України, передбачено, що виїмка документів, які становлять державну та/або банківську таємницю, проводиться тільки за вмотивованою постановою судді і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи. Видача і огляд документів, що містять дані, які становлять державну та/або банківську таємницю, провадяться з додержанням існуючих правил, що забезпечують охорону державної та/або банківської таємниці.

Судді зобов’язані не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, в тому числі і таємницю нарадної кімнати і закритого судового засідання (ст.54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно ст.4-4. Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці. Про розгляд справи у закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу виноситься ухвала.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про третейські суди» у разі, коли проти відкритого розгляду справи третейським судом висунуто хоча б однією стороною заперечення з мотивів додержання банківської таємниці чи забезпечення конфіденційності інформації, справа розглядається у закритому засіданні.


4. Підстави та порядок розкриття банківської таємниці.

Слід звернути особливу увагу на випадки та порядок розкриття банківської таємниці. Стаття 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає декілька випадків розкриття банками інформації, що становить банківську таємницю, у повному обсязі, а саме:
1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;
2) за рішенням суду;
3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України – на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу щодо наявності банківських рахунків;
5) центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу на його запит щодо фінансових операцій, пов’язаних з фінансовими операціями, що стали об’єктом фінансового моніторингу (аналізу) згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також учасників зазначених операцій;
6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених Постановою Правління Національного банку України №267 від 14.07.2006 року, письмовий запит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою та має бути підписаний клієнтом банку-власником цієї інформації. Його підпис має бути засвідчений підписом керівника банку чи вповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально.

Письмовий запит (дозвіл) юридичної особи – клієнта банку має бути підписаний керівником або вповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи.
Запит та/або дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі також можуть бути визначені підстави та межі розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю клієнта.

На письмовий запит власника інформації, що становить банківську таємницю або з його письмового дозволу, банк розкриває таку інформацію в обсязі, визначеному в письмовому запиті або дозволі.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна відповідати нормам частини другої статті 62 Закону «Про банки і банківську діяльність», а саме: бути викладена на бланку державного органу встановленої форми за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою; містити передбачені Законом підстави для отримання цієї інформації та посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації. Якщо ж за своїм змістом або формою вимога не відповідає вищевказаним нормам, то банк відмовляє в розкритті банківської таємниці протягом 10 днів з дня її надходження.

Інформацію про клієнтів іншого банку – навіть якщо вони зазначені в документах, договорах та операціях клієнта, якщо інше не зазначено в дозволі клієнта або вимозі, рішенні (постанові) суду – Банку забороняється надавати. Під час надання інформації стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу банк надає інформацію про рух коштів на рахунку клієнта без зазначення контрагентів за операціями.

Відповідно до частини 8 статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Національний банк України має право відповідно до міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності надати інформацію про банк органу банківського нагляду іншої країни, якщо:
1) це не порушує державні інтереси та банківську таємницю;
2) є гарантії того, що отримана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду;
3) є гарантія того, що отримана інформація не буде передана за межі органу банківського нагляду.

Статтею 8 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» передбачено, що у випадку, коли у працівників суб’єкта первинного фінансового моніторингу, який здійснює фінансову операцію, виникають мотивовані підозри, що фінансова операція здійснюється з метою легалізації (відмивання) доходів, суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний надавати Уповноваженому органу інформацію про таку фінансову операцію. У випадку, коли суб’єкти первинного фінансового моніторингу, які здійснюють фінансові операції, підозрюють або повинні були б підозрювати, що такі фінансові операції пов’язані, мають відношення або призначені для фінансування терористичної діяльності, терористичних актів чи терористичних організацій, вони зобов’язані негайно повідомити про такі фінансові операції Уповноважений орган та правоохоронні органи, визначені законодавством.

Порядок надання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, що підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, встановлюється відповідно Національним банком України — для банків. Надання інформації суб’єктами первинного фінансового моніторингу Уповноваженому органу в установленому порядку не є порушенням банківської або комерційної таємниці. Суб’єкти первинного фінансового моніторингу, їх посадові особи та інші працівники не несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність за надання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, якщо вони діяли в межах цього Закону, навіть якщо такими діями заподіяно шкоду юридичним або фізичним особам, та за інші дії, пов’язані з виконанням цього Закону.

Відповідно до ст.22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов’язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, суд розглядає в порядку окремого провадження (ст.ст.234, 289 Цивільного процесуального кодексу України). Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу. Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви. Ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. Особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п’ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання. На письмову вимогу суду про розкриття інформації, що становить банківську таємницю, або за рішенням (постановою) суду про розкриття інформації, що становить банківську таємницю, банк розкриває інформацію в обсязі, визначеному вимогою або рішенням (постановою) суду.

Відповідно до ст.91 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю.


5. Відповідальність за розголошення банківської таємниці.

Правова охорона банківської таємниці забезпечується та санкціонується державою також шляхом застосування державного примусу. Так, за порушення банківської таємниці законодавством передбачено цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність. Відповідно до ст.1076 ЦК України в разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди. Відповідно до ст.61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з вини органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Адміністративно-правова відповідальність. Відповідно до ст.164-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення незаконне розголошення або використання інформації, що становить банківську таємницю, особою, якій ця інформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, – тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до Постанови Правління НБУ №563 від 29.12.2001 року «Про затвердження Положення про порядок накладення адміністративних штрафів» адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі дотримання банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так і іншими особами.

Національний банк вживає заходів щодо притягнення до адміністративної відповідальності за допущення порушень у разі незаконного розголошення або використання інформації, що становить банківську таємницю.
Штраф накладається на осіб, які незаконно розголосили або використали інформацію, що становить банківську таємницю, яким ця інформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків. Штрафи на таких осіб накладаються, якщо виявлене порушення є наслідком їх особистих дій або бездіяльності. Протокол про вчинення адміністративного правопорушення пов’язаного з незаконним розголошенням або використанням банківську таємниці складається уповноваженою на те посадовою особою Національного банку або відповідного територіального управління. Справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з незаконним розголошенням або використанням інформації, що становить банківську таємницю, особою, якій ця інформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, створенням перешкод будь-якою особою для доступу тимчасового адміністратора або ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, здійсненням банківської діяльності без банківської ліцензії, порушенням законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (статті 164-11, 166-7, 166-8, 166-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення), розглядаються суддями місцевих судів відповідно до статті 221 Кодексу.

Кримінально–правова відповідальність. Відповідно до ст.231 Кримінального кодексу України умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, – караються штрафом від від трьох тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст.232 Кримінального кодексу України умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, – карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Однак, слід звернути увагу на положення ст.8 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» суб’єкти первинного фінансового моніторингу, їх посадові особи та інші працівники не несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність за надання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, якщо вони діяли в межах цього Закону, навіть якщо такими діями заподіяно шкоду юридичним або фізичним особам, та за інші дії, пов’язані з виконанням цього Закону.

 
Висновки

Встановлення правових основ та закріплення дієвих механізмів охорони банківської таємниці є важливим елементом правового забезпечення підприємницької діяльності у будь-якій країні. Особливої ваги захист банківської таємниці набуває в світлі нового законодавства про захист персональних даних. Наразі процес законодавчого реформування інституту банківської таємниці ускладнюється тим, що відбувається в умовах боротьби з організованою злочинністю, і запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Наразі цьому сприяють такі фактори:
1) законодавче встановлення двох альтернативних умов розкриття банками таємниці: по-перше, з письмового дозволу власника цієї інформації, по-друге, виключно в судовому порядку – за рішенням чи на вимогу суду;
2) приведення чинного законодавства у відповідність з положенням про здійснення примусового розкриття таємниці виключно судом шляхом виключення з нормативно-правових актів норм, якими органи державної влади наділяються повноваженнями у власних запитах вимагати від банків інформацію, що містить банківську таємницю;
3) закріплення вичерпного переліку державних органів, до компетенції яких входить звернення до суду за вирішенням питанням про розкриття банківської таємниці, та закріплення конкретного обсягу інформації, яку вони мають право вимагати.


Список використаних джерел та літератури.

1. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.60// Верховної Ради (ВВР).– 1961, № 2.– ст.15.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року //Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР). – 1984, додаток до №51. – ст.1122.
3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2000 року // Відомості Верховної Ради (ВВР).–2001, № 25-26.– ст.131.
4. Цивільний процесуальний кодекс від 18.07.1963 // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1963, № 30. – ст. 464.
5. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року //Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1991, № 53.– ст.793.
6. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року //Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992, № 27. – ст.382.
7. Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1993, № 13.– ст.110.
8. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 року // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1993, № 35.– ст. 358.
9. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року //Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1993, № 50.– ст.472.
10. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року //Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1999, № 29.– ст.238.
11. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року //Відомості Верховної Ради (ВВР).– 2001, № 5-6.– ст.30.
12. Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року //Відомості Верховної Ради (ВВР).– 2001, № 29.– ст.137.
13. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 року //Відомості Верховної Ради (ВВР).– 2003, № 1.– ст. 2.
14. Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року//Відомості Верховної Ради (ВВР).– 2004, № 35.– ст.412.
15. Наказ Державної податкової адміністрації України від 05.07.2002 р. № 312 «Про затвердження Методичних рекомендацій визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами».
16. Постанова Правління Національного банку України № 245 від 27.06.2001р. «Про створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників (боржників)».
17. Постанова Правління Національного банку України № 369 від 28.08.2001р. «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства».
18. Постанова Правління Національного банку України №563 від 29.12.2001р. «Про затвердження Положення про порядок накладення адміністративних штрафів».
19. Постанова Правління Національного банку України №137 від 19.04.2005р. «Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням».
20. Лист Національного банку України №48-016/3-7 від 04.01.2005р. «Щодо забезпечення інспекторам Національного банку України вільного доступу до усіх документів банку та отримання ними інформації, що містить банківську таємницю».
21. Лист Національного банку України №48-012/275-3973 від 19.04.2005 р. «Щодо розкриття банківської таємниці за рішенням суду».
22. Афанасьев Р. Захист банківської таємниці // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. –№2.– С 76-83.
23. Банківська енциклопедія / За ред. Докт. Екон. Наук, проф. А.М. Мороза. – к.: «Ельтон», 1993.– 252 с.
24. Бернадський О. Правова охорона службової та комерційної таємниці // Довідник кадровика.– 2003.– №2.– С 87-91.
25. Підприємницьке право. Книга 2: Підручн. / За ред. О.В.Старцева. – К., 2005. – 448 с.
26. Стрельбицька Л. Правові засади захисту банківської та комерційної таємниці// Юридична Україна. – 2005. – №4.– С 64-69.
27. Стрельбицька Л.М., Стрельбицький М.П. Основи безпеки банківської системи України та банківської діяльності. – К.: Конор, 2004.– 600 с.

9.12 .2013 

Бібліотека ХУУП