|
Релігія, як сфера духовної культури, її елементи і
структура
Філософія свого
часу розробила поняття «духовне виробництво» для характеристики виробництва
ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймовірно, саме продукти духовного
виробництва в широкому розумінні й складають елементи духовної культури.
В основі
теологічних концепцій розуміння духовної культури лежить ідея щодо визначальної
ролі релігії в розвитку цивілізації
та культури. Стосовно православ’я дану ідею на початку ХХ століття розвивав
російський релігійний філософ П. Флоренський (1882–1937 рр.), який
доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, виконує ті самі
функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимологічне виведення
ним поняття «культура» зі слова «культ». Оскільки слово «культура» має корінь
«культ», вважав православний мислитель, то й сама культура, культурні цінності
є лише похідним культу.
На
дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського,
людина орієнтує власну діяльність на «матеріальні інтереси», розвиваючи лише
матеріальну культуру. «Одухотворятися» душа людини починає лише після Ісуса
Христа. Саме з «Богоявлення» особливого значення у духовно-історичному розвитку
набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану «духовного
сну» і забезпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробив
власну концепцію, яка здобула назву «соціологія», де намагається висвітлити духовність
людини як результат дії Софії, що є проміжною ланкою між Богом і людиною,
наближає першого до останнього і повертає останнього до першого.
Він певним чином
забезпечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних
цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку культури.
Сучасні
православні богослови, йдучи за П. Флоренським, визначають духовну
культуру як неземне, надприродне явище, обмежують її лише релігійними ідеями та
морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна
основа культури, її визначення, нерозривна єдність матеріальної і духовної
сторін культури.
Подібна точка
зору існує в католицькій та протестантській культурології. Зокрема, в
пастирській конституції, схваленій ІІ Ватиканським собором (1962–1965 рр.),
підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру,
підносячи її розвиток на новий
щабель. Протестантська теологія також розглядає релігію як субстанцію духовної
діяльності людини, як форму осмислення і правильного сприйняття культурних
цінностей.
У свою чергу,
мусульманські культурологи називають іслам «цивілізаторською релігією» і
стверджують, що всім досягненням в науці, культурі мусульманський світ
зобов’язаний ісламу.
Таким чином,
наведені богословські системи вважають релігію тією єдиною основою, лише на
ґрунті якої могла виникнути і досягти висот культура.
З наукової точки
зору, духовна культура виступає механізмом передачі нагромаджених суспільством
різноманітних цінностей і традицій, охоплює сферу духовного виробництва, куди
входять такі форми суспільної свідомості, як філософія, мистецтво, політика,
право, етика, наука в т.ч. релігія. Наукова концепція виходить з органічної
єдності матеріальної і духовної культури. При цьому підході переважаюча роль
надається матеріальним основам культури.
Духовній культурі
властиві певні особливості: вона має історичну обумовленість, фіксує
національні особливості, включає в себе загальнолюдські цінності, є характерним
для усіх феноменів духовної культури, в т.ч. релігії, яка також створюється
людством і служить йому.
Як особлива система духовної діяльності людей, релігія
має власну специфічну структуру. В ній можна виділити такі основні елементи, як
релігійна свідомість, релігійні почуття, релігійний культ, релігійні
організації.
Релігійна свідомість включає два взаємопов’язаних і
водночас відносно самостійних рівні: релігійні психологію та ідеологію.
Релігійна психологія – це сукупність властивих масі
віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов’язаних із певною
системою релігійних ідей.
Релігійна ідеологія – це більш чи менш струнка система
ідей, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації,
професійні богослови та служителі культу.
В історичному аспекті релігійні психологія та
ідеологія стають сходинками розвитку релігії.
Релігійна ідеологія в сучасних релігіях включає в себе
теологію, або богослов’я, богословські концепції економіки, політики, права,
мистецтва, релігійну філософію тощо. Найважливішою частиною релігійної
ідеології є теологія. Вона формулює докази ідеї Бога, дає систематизований
виклад релігійних поглядів на світ, людину в світі, на сенс її буття.
Джерелом ідеології кожної релігії є її святе писання. Підкреслимо, що
богослови неоднозначно тлумачать одну й ту саму «святу» книгу і що це залежить
від їхніх власних соціально-політичних позицій, умов конкретної Істріної епохи.
Основою релігійної ідеології кожного визнання можна вважати його власне
розуміння і тлумачення Божого одкровення, текстів святого писання.
Релігійна ідеологія виступає у формі фантастичних
уявлень про надприродний світ, настанов святих пророків, поданих дуже часто у
формі оповідей, і відіграє для широких мас віруючих роль популярної, життєвої
філософії.
Суттєвим елементом релігії є емоційне ставлення
віруючих до створених їхньою уявою надприродних сил. Специфіка релігійних
почуттів, згідно з наукою, полягає в тому, що вони спрямовані не на реальні, а
на вгадані, ілюзорні об’єкти, на надприродне.
Невід’ємною частиною будь-якої релігії, її реалізації
у сфері повсякденної практичної діяльності є культ – сукупність символічних
дій, за допомогою яких віруючий намагається вплинути на надприродні об’єкти. До
культу відносяться: обряди, ритуали, жертвоприношення, таїнства, богослужіння,
пости, молитви, а також матеріальні предмети, які при цьому використовуються, –
храми, священні реліквії, посуд, одяг тощо.
Конкретні форми реалізації релігійного культу в різних
конфесіях неоднакові. Так, католицизм і православ’я зберігають вірність пишній театралізованій
обрядовості. Вони широко використовують мистецтво: живопис, скульптури, музику,
спів тощо. Обряди у протестантизмі мають більш скромний і суворий характер:
зменшено кількість таїнств та свят, спрощено богослужіння. Основу культу в
ньому складають індивідуальні форми спілкування віруючого з Богом – молитви,
покаяння, містичні одкровення.
Релігія матеріалізується також у релігійних
організаціях – об’єднаннях послідовників тієї або іншої релігії, що виникають
на основі спільності вірувань та обрядів релігійні організації виконують широке
коло функції, головними з яких є задоволення релігійних потреб віруючих,
регулювання культової діяльності, розробка і пропаганда віровчення,
забезпечення цілісності організації.
Релігійні організації можуть виконувати і нерелігійні
функції, що допомагає релігії зберігати свої позиції в соціальному і духовному
житті суспільства.
На практиці іноді змішують елементи релігії або
видають одне за інше.
Перенесення оцінок елементів релігії, як виносилися в
минулому, на релігію і церкву за нових соціальних умов може призвести до
небажаних, навіть трагічних соціальних наслідків.
Релігійні уявлення, настрої, дії і організації
становлять єдиний релігійний комплекс, усі елементи якого нерозривно пов’язані
між собою, а також із конкретними соціально політичними і духовними умовами
життя кожної країни.
Основний елемент релігії, що надає їй своєрідність,
відміну від інших форм суспільної свідомості та соціальних інститутів, є
культова система.
Релігійний культ – соціальна форма об’єктивації
релігійно свідомості, реалізація віри у діях соціальної групи окремих
індивідів.
Культова система являє собою сукупність певних
обрядів. Обряд – сукупність стереотипних дій, що установлені звичаями та
традиціями соціальної спільноти, що символізує ідеї, норми, ідеали та уявлення.
Як важливу ознаку обряду називають його символічний
характер. Знак та символ має аналогічну структуру, яка містить у собі:
1. матеріальну
форму;
2. позначений
предмет;
3. значення або
зміст.
Обряди охоплюють всі сфери життєдіяльності людини і не
є специфічним елементом релігії. Специфіка релігійних обрядів є в їх ідеальному
змісті.
Релігійний культ базується на вірі в існування поміж
людиною та предметом його віри можливості установлення певних взаємовідносин.
Дулуман Є.
К. Релігія як соціально-історичний феномен. — К., 1974.
Злиаде
Мирча. Священнне тексти народов мира. — М., 1998.
Енгельс Ф.
Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.
Косуха ЇЇ.
І, Наука про походження релігії. — К., 1976.
Ленін В. /.
Соціалізм і релігія // Повне зібр. творів. — Т. 12.
Лобовик Б.
А. Религия как социальное явление. — К., 1982.
Маркс К. До
критики гегелівської філософії права. - Вступ // Маркс К.,
Енгельс Ф.
Твори. — Т. 1.
17.09.2015
Бібліотека ХУУП
Інформаційно –
бібліографічний відділ
| 