Хмельницький університет управління та права

1. Поняття і сутність права, його роль і місце в суспільстві.
2. Правові відносини у суспільстві (суєти правових відносин).

3. Законність і її гарантії.
4. Правоохоронні органи України.
5. Висновок.
6. Використана література.

1. Поняття і сутність права його роль і місце в суспільстві.

Поняття "право" дістало назву від латинського слова justitia - "правда, справедливість" і означає "мистецтво добра, рівності та справедливості".

        Як зазначив відомий римський юрист Павло, право вживається щонайменше у двох значеннях. По-перше, право - це те, що "Завжди є справедливим і добрим,, тобто природне право. По-друге - це те, що "корисно всім чи більшості в якій-небудь державі, яким є цивільне право". У міру розвитку суспільства і держави у людей, природно, змінювалось і уявлення про право. З'явилось безліч різних правових ідей, теорій і суджень. Проте зазначило, що римське право як своєрідне першоджерело людства постійно використовувало і продовжує використовувати при розробці цивільних кодексів та інших нормативно-правових актів.
        Безсумнівно, право в будь-якому суспільстві й державі виражає волю та інтереси економічно і політично пануючого в певній системі відносин класу і пошарку, яке воно обслуговує, насамперед можновладців.
        Положення, що відбивають інтереси всього чи принаймні більшої частини суспільства, міститься в актах, які приймаються на рівні держав, - у конституціях, законах, підзаконних актах.
         Так, Конституція України проголошує рівність усіх перед законом. Отже право - це система загальнообов'язкових юридичних норм, які видаються і забезпечуються державою, спрямовані на регулювання поведінки людей та суспільних відносин, виражають зумовлену політичними і соціально-економічними, духовними й іншими умовами життя державну волю суспільства. ЇЇ загальнолюдський характер.

Право як суспільне явище впливає на суспільні відносини людей. Воно має свої чітко визначені функції. Функціями права визначаються напрями правового впливу на особу, Основних функцій права дві - регулятивна та захисна.
        Регулятивна функція здійснюється шляхом владного правового впливу на особу з метою забезпечення такої її суспільної поведінки, яка б відповідала суспільному правовому порядку, що грунтується на чинних нормах права.
        Захисна функція права характеризується владним правовим впливом на особу з метою охорони її прав і свобод її власності, суспільних об'єднань громадян, охорони суспільства в цілому.
        Усе викладене становить гарант ефективності права і його соціальної значущості, у цьому полягає цінність права як елемента культури людства.

2. Правові відносин у суспільстві (суєти правових відносин).

        Правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані правом і виражені у взаємних правах та обов'язках суб'єктів права, якими можуть бути як громадяни (фізичні особи) так і організації чи установи (юридичні особи).
        Правові відносин завжди виступають як відносини між конкретними людьми і характеризуються суворою визначеністю взаємної поведінки його учасників, тобто взаємних прав та обов'язків. Відповідним права одного об'єкта правовідносин повинні строго відповідати обов'язки іншого суб'єкта цих відносин.
       Правовідносини завжди виникають на основі об'єктивного права між суб'єктами права, тобто між фізичними чи юридичними особами. Що підлягають одній правовій системі, що діє в певній державі.
       Правовідносини мають вольовий характер. Це ідеологічний вид відносин між людьми. Вони безпосередньо пов'язані з волею конкретної особи котра вступає в конкретне правове відношення з іншими суб'єктами або групою людей.
       Правовідносини складаються із суб'єктів права. Тобто учасників правовідношення; об'єкта правовідношення, тобто конкретної речі чи предмета або якогось блага, відносно якого суб'єкти вступають у правове відношення між собою: прав та обов'язків; юридичних фактів. Суб'єктом правовідносин може бути особа правоздатна, тобто носій прав і обов'язків, та дієздатна, тобто здатна своїми діями здійснювати свої права та обов'язки.   Правоздатність і дієздатність учасників правових відносин визначаються законом.

3. Законність і її гарантії.

        Законність - це стан суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням і виконанням законів всіма суб'єктами. Тоді як закон закріплює загальнообов'язкові правила поведінки, законність "прокладає" шлях до повного і безперешкодного їх здійснення. Інакше кажучи, вона є неодмінною умовою реального втілення законів у життя. Отже, дотримання законів приводить до встановлення законності у суспільстві, а законність, в свою чергу, забезпечує їх реалізацію.
       Проте сама законність також потребує певних засобів, які могли б охороняти її від різних порушень, впроваджувати її у життя. Серед таких засобів важливе місце займають юридичні гарантії законності - передбачені законодавством спеціальні засоби реалізації, охорони і відновлення законності.
         Існує багато різноманітних юридичних гарантій. Назвемо головні з них.
По-перше, законодавство. Воно є основою законності і водночас - її гарантією. Це пояснюється насамперед тим, що саме в законодавстві закріплюється обов'язок усіх людей і організацій, службових осіб і державних органів не порушувати законність; визначаються завдання і повноваження відповідних органів по охороні і забезпеченню законності тощо. Отже, законодавство є гарантією законності тому, що передбачає всі юридичні засоби реалізації, охорони і відновлення законності.
       По-друге, діяльність судових органів. Виконуючи свою основну функцію - захист прав людини, суд стоїть на сторожі законності, а в разі порушення відновлює її.
       По-третє, діяльність прокуратури, завданням якої є здійснення нагляду за дотриманням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, службовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.
        По-четверте, діяльність інших правоохоронних органів, зокрема міліції, яка охороняє громадський порядок, веде боротьбу з правопорушеннями тощо.

4. Правоохоронні органи України.

       Правоохоронні органи України - це державні органи, основною функцією яких є охорона законності, правопорядку, прав і свобод людини й громадянина, боротьба зі злочинністю. Вони поділяються на державні та недержавні. До державних правоохоронних органів належать прокуратура, органи внутрішніх справ (міліція), Служба безпеки України, органи юстиції, митні органи та деякі інші. Перелік правоохоронних органів юридично зазначений у ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 року.
        У державному механізмі України прокуратура є самостійною державно-правовою інституцією, яка при реалізації своїх повноважень тісно пов'язана з усіма гілками влади. Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 12 липня 2001 р. Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори здійснюють прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, посадовими особами та громадянами.
       Органи внутрішніх справ України є важливою складовою системи правоохоронних органів України. У сукупності вони становлять чітко визначену законодавством систему, до якої належать міліція, внутрішні війська, органи державного пожежного нагляду, виправно-трудові установи. Діяльність цих установ спрямована на забезпечення громадського порядку на всій території держави.
        Міліція в Україні - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
        Служба безпеки України (СБУ) - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.
        Митні органи України становлять систему органів управління митною справою (митну систему), куди входять Державний митний комітет України, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи України. Посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, що встановлюються законами України.
Державна податкова служба - це орган державної виконавчої влади, який здійснює управління у сфері обчислення та сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів).
       Державна виконавча служба входить у систему органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України.
Органи захисту прав споживачів - це система органів державної виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах державної виконавчої влади та суб'єктами господарювання - підприємствами (їх об'єднаннями), установами.

        Отже, з цього можна зробити такий висновок, що правове регулювання
завжди має державне забарвлення, в ньому зацікавлена держава. Це засіб виконання державою своїх функцій, завдань та обов'язків перед своїм народом та громадськістю світу. Право - інструмент влади, владно-управлінської діяльності держави. Правове регулювання потрібно там, де необхідне чітке визначення прав та обов'язків, державний захист прав і свобод людини та застосування державного примусу проти правопорушників.
        Правове регулювання не завжди можливе. Не у всякий час і не за всіх обставин держава може використовувати право як засіб регулювання суспільних відносин людей. Наприклад, там, де вона не може перевірити, виконується право чи ні (через особливості деяких суспільних відносин людей), не може вжити заходів примусу до виконання права, там застосування правового регулювання неможливе.
        Отже, правове регулювання поширюється не на всі суспільні відносини, в одних випадках тому, що право не здатне підкорити своїм вимогам окремі види соціальних відносин людей, в інших - тому, що право ставиться байдуже до деяких суспільних відносин і не включає їх до своїх нормативних вимог.

1. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права / Н.М. Коркунов . - СПб . : Юридический центр Пресс , 2003 . – 430 с .

2. Костенко О.М. Культура і закон – у протидії злу : Монографія / О.М. Костенко . – Київ : Атака , 2008 . – 352 с.

3. Костенко А.Н. Социальный натурализм как методологический принцип сравнительного правоведения и юридической глобалистики: Открытая лекция / А.Н. Костенко . – Киев , Симферополь : Логос , 2008 . – 28 с.

4. Курочка М.Й. Прокурорський нагляд в Україні: підручник / М.Й. Курочка, П.М. Каркач . – Київ : Центр навчальної літератури , 2005 . - 424 с.

5. Зозуля І.В. Теорія і практика реформування системи МВС України: Монографія / І.В. Зозуля , - Харків : Харків юридичний , 2008 . – 480 с.

6. Хаустова М. Структура правової системи суспільсва / М. Хаустова // Вісник Академії правових наук України . – 2010 . - № 1 . – с. 49 – 58

7. Петришин О. Верховенство права в системі правового регулювання суспільних відносин / О. Петришин // Право України . – 2010 . - № 3 . – с. 24 – 35

8. Хаустова М. Суб´єкт права як елемент правової системи суспільства / М.Хаустова // Вісник АПН України . – 2009 . - № 3 . - с. 29 - 38