|
День інформації (лекція – бесіда)
Технологічні аспекти взаємодії суспільства та природи
Науково-технічна
революція, вносячи корінні зміни в розвиток науки і техніки, в сам характер
людської діяльності, створює передумови для подолання сучасної кризи у
взаємовідносинах суспільства та природи. На попередніх етапах розвитку
суспільства екологічні кризи та катастрофи мали локальний характер і деструкція
локальних екосистем ставила під загрозу існування лише локальних соціальних
систем. На етапі ж глобальної екологічної кризи під загрозу ставиться існування
самого людства як природної системи.
Головною
причиною екологічних криз є розвиток освоєння природного простору «по
частинах», що призводить до порушення існуючих в природі циклів колообігу речовини
та енергії. З посиленням продуктивної сили людства в індустріальну епоху
виникає реальна загроза підірвати умови існування біологічної структури людини.
З розвитком глобальної екологічної кризи стає очевидною історична обмеженість
частковості в теоретичному та практичному освоєнні природи.
Для забезпечення стабільності людського суспільства необхідне прийняття ряду
цілеспрямованих рішень щодо фундаментальної зміни характеру ставлення до
природи, способу її освоєння. Екологічно позитивні рішення виявляються
позитивними і тому, що існує тісний зв'язок між ставленням до природи і
ставленням суспільства до його членів. Основний закон соціальної екології
твердить - характер пануючого в суспільстві ставлення до природи є таким же, як
і характер пануючих взаємовідносин між людьми, визначальним для характеру цих
взаємовідносин є пануючий спосіб організації діяльності цього суспільства.
Виникнення глобальної
екологічної кризи робить корінну зміну взаємовідносин в системі
«суспільство-природа» необхідною, розвиток знань до рівня розуміння єдності
суспільства та природи - можливою, а зміна способу організації людської
діяльності дозволяє перевести вирішення цього завдання з області можливого в
область реального. Зміна характеру взаємовідносин у системі
«суспільство-природа» повинна відбуватись в напрямку зняття критичних напружень
як у самій системі, так і всередині суспільства. Іншими словами, необхідно
віднайти такі форми адаптації людини до умов її життя, які гарантують
стабільний розвиток одночасно як їй самій, так і суспільству в цілому і
глобальній соціоекосистемі.
Термін технологія (наука про
техніку) був введений в широкий науковий обіг 1772 р. І.Бекманом. Необхідність
виникнення такої галузі наукового знання була зумовлена промисловою революцією,
що почалась у найбільш економічно розвинутих країнах тогочасного світу,
потребою наукового аналізу проблеми технічного і організації технічних систем.
Технологія формується в процесі людської природо-перетворюючої діяльності, вона
є одночасно і продуктом людської діяльності, і її передумовою. В найбільш
вузькому розумінні вона є знанням про те «як» організувати дії, щоб найкращим
чином досягти поставленої мети. Задача технологічних знань взагалі полягає у
визначенні найбільш ефективних шляхів та засобів досягнення будь-яких цілей
діяльності. Технологія є обумовленим об'єктивними причинами процесом суспільної
взаємодії. Як об'єктивний процес вона є перш за все природним процесом,
перетвореним на промисловий, оскільки свою діяльність людина може будувати лише
на пізнаних властивостях предметів природи, що виступають і як предмети праці,
і як засоби праці.
Розглядаючи проблему сутності
технології, її можна аналізувати з трьох основних позицій. З точки зору
онтологічного підходу сутність технології, технічного взагалі, полягає в
засобі, виступає ним чи знаряддя праці, чи виробничий процес, сама доцільна
діяльність чи технічна реальність в цілому (техносфера). Гносеологічний підхід
розглядає технологію з боку відповідного знання - технічного чи технологічного
в цілому, тобто як знання про техніку в її різноманітних формах, способи
перетворення оточуючого світу. Управлінський підхід у трактуванні технології
полягає в розумінні її як цілеспрямованого застосування технічних (а також і
будь-яких інших видів) знань для вирішення практичних задач у різноманітних
сферах суспільного виробництва і життєдіяльності.
Спосіб організації людської
діяльності - технологія - пройшов у своєму розвитку ряд етапів: природоподібна
технологія первісних мисливців та збирачів, період безпосереднього засвоєння
готових продуктів природи, природоузгоджена технологія землеробства та ремесла
і «неприродна» технологія індустріального промислового виробництва.
Ці етапи розділяються технологічними
революціями -корінними, якісними змінами в способах організації людської
діяльності та техніці. Першою була неолітична революція, що розтягнулась на
кілька тисячоліть і характеризувалась освоєнням вогню, виплавкою металів та
переходом до відтворюючого типу господарства. Друга - промислова революція
XVIII ст. найважливішою віхою якої є винайдення парової машини і автономних
джерел енергії для виробництва промислової продукції, заміна знаряддя праці
машиною і зміна ролі робітника у виробничому процесі.
Сьогодні людство вступило в етап
третьої технологічної революції, яка співпадає в часі і знаходить своє
вираження в науково-технічній революції. Говорячи про її сутність, можна
зазначити, що третя технологічна революція пов'язана з формуванням універсального
технологічного способу виробництва, що долає односторонності як землеробського,
так і індустріального способів виробництва та здійснює начебто повернення до
вихідного історичного пункту - до природної технології, але вже на якіснішій,
науковій основі.
В ході розгортання
третьої технологічної революції виділяють три основних етапи:
1) виникнення та масове розповсюдження якісного нового, технологічного типу
наукового знання, що пристосоване до цілей управління як виробничими, соціальними,
так і соціо-природними процесами;
2) виникнення та розвиток принципово нових типів технічних систем:
мікроелектроніка, що забезпечує якісно нові можливості накопичення інформації,
комп'ютерна техніка, яка забезпечує можливість «машинізації» певних нетворчих
функцій людського мозку по обробці інформації, телекомунікації, що дозволяють
практично миттєво передавати інформацію у рамках планети, біотехнології, генна
інженерія і т.п.;
3) етап, пов'язаний з формуванням якісно нового типу організації всього
суспільного виробництва, корінною зміною його структури і характеру праці, в
основі якого лежить перехід від індустріально-машинного виробництва до
комплексно-автоматизованого.
Виникнення і розповсюдження
якісно нового типу знання, що виражається у формуванні кібернетики як науки та
мистецтва управління, в розвитку інформатики, робить можливим мінімізувати
недостатньо підготовлене втручання в природні процеси, отримувати нову
інформацію шляхом синтезу наявних знань, формувати цілі, які будуть більш
адекватними отримуваним результатам. Поява мікроелектроніки,
біотехнології, генної інженерії тощо, свідчать про достатньо глибоке
проникнення в механізми функціонування живої та неживої природи з діяльністю
самої природи. Таке проникнення дозволяє більш точно прогнозувати наслідки
природоперетворюючої діяльності та мінімізувати чи й повністю нейтралізувати їх
негативний вплив на оточуюче середовище.
Внаслідок появи та розвитку людського суспільства, поряд з основними
потоками речовини та енергії, геологічним та біологічним, виникає і стає все
більш потужним третій, викликаний людською діяльністю - антропогенний. Цей
досить важливий і швидко наростаючий потік, на відміну від тих, що виникли
раніше, характеризується значно більшою швидкістю, а також тим, що підкоряючись
в своїх окремих частинах частковим цілям, є, в цілому, невпорядкованим,
неузгодженим з іншими і не має колоподібного характеру. Однак організований
людиною потік речовини та енергії не існує окремо від природних, а є включеним
в них. Втручаючись у природні процеси, викликані людиною потоки порушують їх
рівновагу, викривлюють і ламають природні взаємозв'язки. Механізми
саморегуляції природи складались стихійно в процесі її розвитку. Людська ж
діяльність має доцільний характер і організується свідомо. Саме тому загальна
регуляція людської діяльності не може складатись стихійно і її узгодження з
природною повинно відбуватись свідомо.
У
процесі свого розвитку людство було зацікавлене, в першу чергу, в
створювальному моменті своєї діяльності, оскільки саме в ньому творяться
продукти, що споживаються людиною і забезпечують неперервність життя. Саме на
створювальному моменті акцентувалась увага як у практиці, так і в теорії.
Деструктивний же момент зводився лише до споживання наперед передбачених
продуктів діяльності, залишаючи природі «на переробку» значну частину включеної
в дані процеси речовини.
Однак для людини однаково важливими є обидва моменти - і створення, і
деструкція форм речовини та енергії в процесі діяльності та забезпечення основ
її життя. Неможливо забезпечити еквівалентний обмін речовиною з природою, не
розглядаючи деструктивну сторону людської діяльності як однаково необхідною
поряд з створенням. Людська діяльність повинна бути організована за схемою, характерною
для будь-якого циклічного процесу, де кінець процесу за формою співпадає з його
початком. Вона повинна рухатись за формою «сировина - виробництво - продукт
праці - споживання - нова сировина».
Вступ людства в епоху науково-технічної революції робить можливим, а загроза
глобальної екологічної катастрофи необхідним свідоме регулювання обміну
речовиною та енергією між суспільством та природою. Передумови, що викликали
сучасну технологічну революцію - виникнення нового технологічного типу знання,
пристосованого для цілей управління, розвиток мікроелектроніки, біотехнологій
та генної інженерії, альтернативних джерел енергії - створюють можливість
організації виробництва в глобальних масштабах за принципом циклічності.
Розвиток інформатики,
комп'ютерної обробки інформації дозволяє розглядати процеси людської діяльності
у все більш складних взаємозв'язках, враховувати все більшу кількість факторів,
що впливають на ці процеси, більш точно передбачати можливі наслідки і, тим
самим, оптимальніше організовувати саму людську діяльність. Однак сам по собі
розвиток техніки не вирішує проблему кризового характеру у взаємовідносинах
суспільства та природи. Техніка може бути найсучаснішою, автоматизованою та
комп'ютеризованою, але технологія як тип організації технічної сторони
виробництва може бути застарілою і принципово непридатною для вирішення
екологічних питань. Саме тому шлях, коли до вже існуючих виробництв приєднують
різного роду очисні споруди, не веде до виходу з наявної критичної ситуації у
взаємовідносинах суспільства та природи, хоча, безперечно, й дає певний виграш
у часі. Необхідна зміна всієї глобальної технології людства, її організації на
принципах природоподібності. Людська діяльність не складається стихійно, а
організується свідомо, у відповідності з поставленими цілями.
Для формування якісно нового способу організації людської
діяльності необхідно формування якісно нових цілей. Крім того, для подолання
глобальної екологічної кризи необхідно, щоб людська діяльність носила не лише
доцільний характер, а й цілісноподібний, тобто, щоб в кожному окремому акті
діяльності часткова мета співвідносилась з цілим, із спільною метою, і вся
діяльність суспільства підкорялась необхідності зберегти цілісність системи
«суспільство-природа» і тим самим зберегти кожну з її частин. Формування нових
ціннісних орієнтацій, яке диктується необхідністю подолання глобальної
екологічної кризи та запобігання глобальній екологічній катастрофі, є основою
для зміни характеру функції цілепокладання, а матеріальні основи сучасної
технологічної революції - для зміни характеру цілереалізації.
Третя технологічна революція і
необхідність ліквідації глобальної екологічної кризи створюють також умови для
подолання соціального розподілу діяльності. Формування нових, екологічно
орієнтованих цінностей, надання доцільній діяльності цілісного характеру в
комплексі з забезпеченою розвитком інформатики можливістю отримання всіх
наявних у людства знань дозволяє все більш широким масам населення Землі
присвоювати функцію цілепокладання.
Організація ж промислового
виробництва на основі інформатики та автоматизації промислових процесів на
принципах природоподібності, тобто циклічності руху речовини та енергії,
безвідхідності та максимальної екологічної оптимальності, дозволяє все більше
перекладати функцію виконання на системи машин. Тим самим у ході розвитку
третьої технологічної революції розгортається, все більш набираючи силу, процес
подолання суспільного розподілу діяльності, надання праці творчого, людського
характеру, повернення людині її сутності і подолання суперечності між людиною
та природою.
Відкритий перегляд літератури за темою:
1. Заверуха
Н.М. Основи екології : Навч.
посібник / Н.М.Заверуха, В.В.Серебряков, Ю.А.Скиба
. - Київ : Каравела , 2006 . - 368 с.
2. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища : Навч.
посібник / В.С. Джигирей . – К . : Знання , 2000 . - 203
с.
3. Салтовський О.І. Основи соціальної екології : Курс
лекцій / О.І.Салтовський . - К . : МАУП , 1997 . - 168
с.
4. Назарчук М.М. Сенчина Б.В. Практикум
із основ екології та соціоекології / М.М.Назарчук, Б.В. Сенчина . - Львів
: Афіша , 1999 . - 116
с.
5. Ивченко Б.П., Мартыщенко Л.А. Информационная
экология . Ч.1. / Б.П.Ивченко, Л.А.Мартыщенко . - СПб
: НОРМЕД – ИЗДАТ , 1998 . - 208 с.
6. Костицький В. Екологічна криза і складові її подолання / В.Костицький // Право України . - 1998 . - № 4 . – с. 33.
7. Панасюк Б.Я. Природні процеси і людство / Б.Я. Панасюк // Економіка АПК . - 2009
. - № 7 . – с. 24 – 34
8. Полешко А. Дослідження соціально-економічних та правових проблем у сфері
екології / А.Полешко // Право України . - 2003
. - .№ 11 . – с. 67
– 71
9. Размєтаєва Ю.С. Екологічна та правова свідомість як базові
категорії сталого розвитку / Ю.С.Размєтаєва // Екологічний вісник . – 2005 . - № 4 . – с. 20
– 21
10. Лазаренко Я. Формування еколого-правового світогляду суспільства як засіб подолання
кризового стану природного середовища (етапи та їх особливості) / Я.Лазаренко // Право України . – 2006
. - № 9 . – с. 111 - 114
15.02. 2012
Бібліотека ХУУП
Інформаційно – бібліографічний відділ |
