В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

 О мово, ночі колискова!

 Прийми наш радісний привіт.

 Навік пройшла пора безславна. Цвіти і сяй, моя державна…

О. Олесь

Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Конституція України. Стаття 10.

Молитва до мови

Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, Євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена. 

 Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов і Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму й не випускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, ганьби. Тож висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами і небесним вогнем очи­щення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся нарід той. І множила край веселий, свято-руський, люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності й Божого знамення.

Мово наша! Пресвята незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир ординцем погнана, а на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на торжищі продана.

Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, ? на хресті мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми-покручами. Страденнице, великому­ченице Матір Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, сто­надцять раз розстріляна, чорнобильською смертю засіяна.

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим Словом від лісів - до моря, від гір - до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну. Возвелич, порятуй народ її на віки!

Катерина Мотрин, письменниця. "Молитва до мови".

У день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-літописця, наша держава відзначає свято, яке гуртує усіх нас – на шляху відродження духовності, зміцнення державності, формування громадянського світогляду. 

  Кожен народ відбувся тоді, коли усвідомив себе у рідному слові.

 Це свято було встановлено 9 листопада 1997 року. Цього ж дня православна церква вшановує пам’ять святого преподобного Нестора-літописця, якого вважають не лише батьком вітчизняної історії, а й словесності.

 Преподобний Нестор-літописець — киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя.  

Найвизначнішою працею Нестора-літописця є “Повість временних літ” — літописне зведення, складене у Києві на початку XII століття. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця XI століття до 1113 року. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його.Але перевершити так і не змогли. “Повість временних літ” була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. . Тому Нестора Літописцяможна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності… 

     В листопаді 1997 року був виданий Указ Президента України “Про День української писемності та мови”.

 У ньому сказано про те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця. 

Історія виникнення української мови

Колись люди, вже після всесвітнього потопу, вирішили, як оповідає Святе Письмо Старого Заповіту (Буття XI, 1-9), побудувати місто, а в ньому — башту висотою до неба, - намір, який свідчив про велику гордість, що запанувала в душах людей. Була тоді "вся земля мова одна і слово одне"-говорить Біблія. "Щоб зупинити горді задуми людей, Бог помішав мову їх, так що вони перестали розуміти один одного, покинули будівлю міста і башти, прозваних Вавілоном, і розсіялись по лицю всієї землі. Так утворились на землі різні народи, зрізною мовою, зрізною вірою, з різним станом культури..."

 Іван Власовький

Переважна більшість мовознавців світу схиляються до тієї думки, що українська мова виділилась із спільної для багатьох племен індоєвропейської промови в 4-5 ст. н. є. і пройшла довгий шлях безперервного розвитку, в процесі якого зазнала великих змін - фонетичних, мор­фологічних, лексичних і синтаксичних. На основі ро­доплемінних діалектів поступово склалася давньоруська літературна мова. У 9-10 ст. вона була вже досить багата лексично й досконала синтаксично. Нею писалися ділові папери, виголошувалися промови на народних вічах і князівських нарадах, складалися художні твори; нею користувалися вчені люди в щоденному спілкуванні.

В епоху Київської Русі літературна мова була двох типів: 1)народно-літературна (давньоруська), що склалася на основі говорів давньоруської народності; 2) книжно-слов'янська (церковнослов'янська), яка базувалася на македонському наріччі, але ввібрала в себе чимало еле­ментів місцевих діалектів. Ці мови існували паралельно, впливали одна на одну, проте не змішувалися.

У перший час після поневолення України монголо-татарськими ордами мовою світської художньої літе­ратури, а також науки, юриспруденції залишалася давньоруська писемна, але в неї дедалі більше, інтен­сивніше проникають елементи живої усної мови. Впли­вали на неї також розмовно-побутові й літературні мови сусідніх народів, внаслідок чого вона ввібрала в себе чимало слів польських, литовських, російських; ввійшли в неї й деякі латинські та грецькі. Внаслідок цього формується поступово староукраїнська літературна мова. 

 Староукраїнською мовою у нас перекладено деякі культові книги, написані світські твори, інтермедії, сатиричні й гумористичні вірші, пісні тощо. Особливо багато художніх творів цією книжною мовою виникло у 18 ст.: вірші Климентія Зіновіїва, Івана Некрашевича, літописи Грабянки і Величка, філософські й поетичні твори Григорія Сковороди. З'явилися і перші словники української мови: Лаврентія Зизанія (1596 р.), Памеви Беринди (1627 р.) та ін. Використовувалася ця мова й у діловодстві, нею написані і українські грамоти 15-16 ст., Литовський статут (1529, 1566, 1588 pp.) тощо.

У живій українській мові зберігалися давні діалекти: північний, південно-західний, південно-східний. Мовна основа їх залишалася спільною, але, природно, з'являлися і свої нові лексеми, деякі відмінності в наголошенні слів, у граматичних формах, будові речень. Ці особливості накладали свій відбиток і на писемну мову. 

 Староукраїнська мова, як і сучасна українська, є прямим продовженням тієї, котрою розмовляли наші далекі предки - русичі, які жили на цих же землях, що й ми тепер. 

 Староукраїнський алфавіт був спочатку кириличним з невеликими змінами. У 1706 р. внаслідок проведеної Петром І реформи на основі кирилиці створено так званий "граж­данський шрифт". Написання літер спрощено ; з па­ралельних взято якусь одну, і в абетці зосталося 32 літери.

Мова нової української літератури формувалася на основі народних діалектів.

Формування національної літературної мови, на основі живомовної почалося ще в 16-18 ст. і яскраво виявилося у творах Зіновіїва та Некрашевича. Котляревський пішов далі: мова "Єнеїди" грунтується повністю на живій усній мові, хоч у цій поемі є чимало елементів старокнижної, зокрема в лексиці та морфологічних формах. У п'єсі "Наталка Полтавка" цих елементів значно менше. Очи­щення національної літературної мови від них про­довжувалося у творчості романтиків і Квітки-Основ'яненка, а особливо - в "Кобзарі" Шевченка.

На західноукраїнських землях літературна мова скла­далася на основі місцевих діалектів та їхніх різновидів -говірок, тому в ній були деякі відмінності.

Успішному становленню літературної мови на основі народної зважало панування в 19 на поч. 20 ст. так званого "язичія" штучної мови, яка являла собою мішанину слів церков-нослов'нської, російської, польської мов і місцевого діалекту.

Мова нової української літератури на східних і західних землях невпинно збагачувалася лексично й удосконалювалася синтаксично. Словниковий фонд поповнювався, як і раніше, з різних діалектів та уснопоетичної творчості. За своїм лексичним багатством, синтаксичною досконалістю наша мова на цей час досягла того ж рівня, що й мови словесного мистецтва інших цивілізованих націй. Вона таїла в собі великі мистецькі можливості і її багатий словниковий запас, розвинена синоніміка, численні пестливі слова, різні форми закінчення прикметників тощо давали змогу висловити найрізноманітніші почуття, найтонші порухи душі, найглиб­ші думки, зобразити навколишню дійсність у всіх її виявах Відомий дослідник Яременко В. в книзі "Якою ж мовою розмовляли київські князі" пише: "Усі найвидатніші пам'ятки давньоруської книжності несуть у собі сліди жвавого українського мовлення: вживання імен відповідає українській традиції, граматичні закінчення" зберігають особливості і в сучасному мовленні; інтонаційний фон у "Повісті временних літ", "Слово о полку Ігоревім" - питомо український... Маємо справу зі зразками найдавнішої української фразеології і української вимови, граматичних форм, властивих для живого народного мовлення. Ук­раїнська лексика є суцільним барвистим потоком.

 Впродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито “вторинність” української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини й нараховує багато тисячоліть. За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI‑IX століттях. Процес унормування загальнонародної української мови вчені відносять до ХІІІ-ХІV століть. У різні періоди літературна мова української народностіпоєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (Х-ХІІІ ст.), українсько-білоруської (ХІV-ХV ст.),слов’яноукраїнської, староукраїнської (“простої мови”), церковнослов’янської (ХІV-ХVІІ ст.). Інтенсивне формування нової української мови дослідники відносять до другої половини ХVІІІ-ХІХ століть. Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І. П. Котляревський, а основоположником – Т.Г. Шевченко. Разом із розвитком писемного слова український народ став великою нацією, здатною вирішувати питання будь-якої складності й ваги.

Ще Вольтер писав, що всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя.

Парадоксальність мовної ситуації в сучасній Україні полягає в тому, що мова етнічної більшості насправді й досі залишається у статусі мови меншості сучасного українського суспільства.

Надія перших “незалежних” років на те, що під впливом соціально-політичних перетворень, повсюдного і повсякчасного вивчення української мови, яке масово охопить співвітчизників, моноліт російськомовності поступово буде “розмито”, що переважна більшість російськомовних українців та громадян України інших національностей ставатимуть щораз лояльнішими до своєї державної мови і невдовзі говорити українською правильно стане престижним, сьогодні видається доволі ілюзорною.

Не стала українська мова поки що й робочою мовою “влади”, котра її ж офіційність та обов’язковість свого часу проголосила. Не оминаємо й той факт, що під час передвиборної кампанії по‑новому сильно звучали заклики з високих трибун до надання російській мові статусу другої державної або офіційної, які активно пропагувалися і під час попередніх.

Але все ж таки українська мова, почавши функціонувати на вищих щаблях суспільства, перетворилась на символ влади й соціального успіху. Нею стала користуватися владна еліта. Будучи стриманішими в оцінці даної ситуації, ми все ж сподіваємося, що бажане таки стане дійсним. Бо коли мова перетворюється на символ влади, вона водночас стає потужним чинником у формуванні суспільної мовної свідомості.

Мовознавці світу визнають українську мову однією з найрозвиненіших мов світу. Вивчення української мови та літератури є обов’язковими у школах і вузах США, Канади, Франції, Польщі, Чехії та інших держав. Вона є однією з робочих мов ООН, а в Римі з 1989 року існує Міжнародна асоціація україністів. В Україні ж, не зважаючи на те, що рідну мову захищає і підтримує Конституція, закони і укази, сказати про те, що українська мова процвітає важко.
Це підтверджують науковці і письменники, і видавці та освітяни, співаки – популяризатори рідного слова. Та й свято української писемності і мови, на жаль, в нашій державі одне з тих, які відзначаються лише тому, що вони записані в календарі. Під час урочистостей виголошуються промови, лунають обіцянки, а назавтра, як то кажуть, новий день, нові думки, а проблеми лишаються невирішеними. Скільки б не проголошувалося з високих трибун про «тотальну» українізацію, ця ідея так і лишається лише на папері. А реалії такі: всі заходи, які в нас здійснюють нібито в бік українізації, носять формальний характер. Навіть переведення шкіл на українську мову навчання, як правило, не спричиняє до впровадження у весь виховний, навчальний процес української мови. У вузах, особливо в технічних, більшість предметів викладають російською мовою.

Демонстративно не бажає перейти на українську мову бізнес. Чи багато знайдемо бізнесменів, які б підтримували і сприяли розвитку україномовної культури? Зате вони гуртом ходять на будь-які російськомовні вистави, зірок шоу-бізнесу тощо.

Варто звернути увагу й на газетний ринок, радіо, телебачення. Передачі в більшості своїй, фільми, мультфільми якою мовою? У пресі те саме: замість того, щоб привчати громадян читати державною мовою, зокрема дітей, більшість видавців, потурають старій насадженій звичці читати російською. Звичайно, прокладати нові дороги важче, ніж «їхати» протореними. Хоча за формальними показниками, згідно з постановами й наказами, у нас зараз скрізь панує українська мова. В реальному житті все далеко не так: лише окремі представники української інтелігенції намагаються вплинути на свідомість громадян, самотужки пропагують українську мову та книжки.

Мово рідна моя, не мовчи

 (Практичний матеріал для проведення свята рідної мови)

 - Мово моя поетична і ніжна, в тобі невичерпна криниця багатства, скільки б не звертався до тебе, а кожного разу відкриваєш для себе все нове та нове. Ти -духовний скарб народу, у тобі культура нашого народу, його душа, поезія, найпотаємніші його мрії, надії, думки. Українською мовою можна передати будь-які явища природи, слів вистачить, щоб описати сміх і сум, найвищу красу; задовольнити найвитонченіший смак. Все у ній є, тільки вчити треба наполегливо, безмежно любити, пишатися рідною мовою.

В українській мові є багато милозвучних слів для означення повної дії, треба тільки правильно підібрати і не вдаватися до кальки з російської. Тому що такі слова неприродно звучать у нашій мові.

Ось, наприклад, візьмемо дієслово іти, ходити. Багато хто вживає ці слова у всіх випадках життя, забувши, що є й інші слова-синоніми для означення різних нюансів дії. А ще гірше, коли вживають слово крокувати, яке не характерне для нашої мови, бо крок - це міра довжини, тобто відстань від однієї ноги до другої під час руху. Кроками можна міряти дорогу так, як метром, ми ж не кажемо, що метром метруємо, а чого ж ми маємо говорити - кроком крокуємо?

Та навіщо утворювати нові слова, коли є їх стільки, що вистачить на кожну дію, тільки  прислухайтесь!

Всі у русі на Землі
І великі, і малі,

Всі ідуть, повзуть, літають, 

  Ходять, лізуть, шкандибають, 

  Сунуть, дибають, плетуться, 

  Плентаються і несуться. 

  То чвалають, то мандрують, 

  Дріботять і чимчикують, 

  Чеберяють і снують, 

  Але кудись ідуть.

 -  Слів багато та вже знаєш,
Тільки їх не забувай,

Як про щось сказати маєш, 

  Слово правильно вживай! 

  Бо ж багата наша мова, 

  Не лінуйсь її учить, 

  Будь уважніший до слова, 

  В світі хай воно звучить! 

  Хай лунає мова в світі 

  Повна сили і тепла. 

  Не цурайтесь мови, діти, 

  Не замульте джерела, 

  Бо прийдете до криниці

 Спрагу серця вгамувать..

 . Ми без мови - не вкраїнці, 

  Рідну мову треба знать!

 -  А я розкажу про вітер, як він рухається.
Слова йти вітрець не знає,

Він не ходить, а літає, 

  Дує,дме, несеться, свище, 

  Віє, крутить все вітрище! 

  То дмухне, то затихає

 , Налітає і гуде. 

  Рветься, крутить, завиває, 

  Не сховаєшся ніде!

 А то лашиться співає, 

  Дише, ніжиться, гуляє.

  Вітер різний кожен час. 

  Він завжди дивує нас.

  То ляка, то забавляє, 

  Вітер свій характер має.

-  Українська мова - дуже виразна, до кожного слова можна дібрати синоніми, які розкривають предмет чи явище з іншого боку, поглиблюють уявлення про нього.

- Наша мова наче море:

 І багата, й молода,

 Бо ж як мало слів - то горе,

 Як багато - теж біда!

 Ну то що ж його робити?

 Як словам тим дати лад?

 Ніби вміє говорити,

 Але часом невпопад!

 От до слова розмовляти

 Що синонімів вже є!

 Але треба підібрати

 Тільки правильне, своє!

-    Надзвичайно цікаво вивчати мову! Українською мовою можна писати вірші не тільки ліричні й патріотичні, але й такі, всі слова в яких починаються з однієї букви. Так багато у мові є слів!

 -    Я вам прочитаю такий вірш, у якому всі слова почи­наються з букви "С". А називається вірш "Світанок".

-    Сад спочиває, спить спокійно,

-    Ставок старечий стуманів.

-    Стежина - стежка самостійно

-    Снує собі серед садів.

-    Світанок синій струменіє,

-    Сосна світлішою стає.

-    Серпанок світиться. Світліє.

-

Архів новин