Хмельницький університет управління та права

Новини бібліотеки

День інформації: "SOS - планета просить допомоги. Екологічні проблеми довкілля(лекція-бесіда)".

День інформації (лекція – бесіда):

"SOS - планета просить допомоги. Екологічні проблеми довкілля. "

Зміст

1. Оцінка сучасної екологічної ситуації у світі.

2. Діалектика взаємодії суспільства з навколишнім середовищем.

3. Суперечливість сучасного природокористування. Генезис екологічної кризи.

Список використаної літератури
1.Оцінка сучасної екологічної ситуації у світі.

Наприкінці XX ст. людство опинилося у пастці гострих екологічних проблем власного соціально-економічного розвитку. Кількісне та якісне нарощування обсягів енергоречовинного обміну між суспільством і природним середовищем через прискорення темпів науково-технічного прогресу, залучення до господарського обороту дедалі більшої маси природних ресурсів, зростання масштабів природокористування й посилення антропотехногенного тиску на довкілля — все це створило напружену ресурсово - екологічну ситуацію — критичну з огляду на відтворювальні та відновлювальні можливості біосфери. Оскільки навколишнє середовище є не лише природним базисом, джерелом виробничої і перетворювальної діяльності людини, а й виконує важливу позавиробничу функцію фізичного, психічного, естетичного середовища людського буття, то цілком зрозуміло, що деградована, забруднена природа об´єктивно перешкоджає процесам суспільного відтворення. Така природа — це безпосередня загроза здоров´ю та життєдіяльності людини. Зворотна реакція довкілля на екологічно невиважену антропотехногенну діяльність тим гостріша, чим активнішим і масштабнішим є суспільне споживання природних ресурсів та благ. Таким чином, за умов демографічного «вибуху» і НТР діє своєрідний «екологічний бумеранг», який завдає природі, а відтак і людству чимдалі більшої шкоди.

Підраховано, що кожної години на планеті 1700 акрів продуктивних ґрунтів стають пустелею через нераціональне використання, п´ять—шість видів тваринного і рослинного світу зникають, знищується понад 3000 акрів тропічних лісів. Дані ООН свідчать, що майже 900 млн. осіб нині мешкають у посушливих регіонах нашої планети, де відбуваються процеси інтенсивного опустелювання та виснаження природних ресурсів. Приблизно 100 країн зазнають негативного впливу опустелювання, причому 81 з них належать до слаборозвинутих, де населення потерпає ще й від злиднів, хвороб, голоду тощо.

Близько 250 млн. осіб у багатьох державах світу споживають неякісну питну воду. За матеріалами Всесвітньої організації охорони здоров´я, внаслідок того, що населення 75 країн світу змушене користуватися надто забрудненою водою, щорічно хворіє понад 500 млн. осіб. Водночас до природних водойм щорічно надходить майже 500 млрд. тонн промислових і побутових стоків, декілька мільйонів тонн нафти. Нагадаємо, що одного літра нафти достатньо, щоб зробити непридатним для вживання (пиття, зрошення, технічних потреб) мільйон літрів води. Моря та океани, прісні водойми, яким людство зобов´язане водою, теплом, відпочинком, киснем, харчуванням, перетворюються на величезні «сміттєзбірники сучасності».

Серйозну тривогу майже в усіх країнах світу викликає надмірне забруднення шкідливими викидами атмосферного повітря. Ідеально чисте повітряне середовище тепер існує лише теоретично. Інтенсивна виробнича, індустріальна діяльність людини призвела до його значного забруднення, тобто до виразної відмінності його властивостей і складу від показників природної атмосфери. Більше того, динамічна рівновага, яка існувала в природі стосовно виділення і поглинання кисню, вуглекислоти й азоту, невпинно порушується разом із розвитком автомобілізації, електрифікації та індустріальної діяльності людства. Забруднення атмосфери негативно впливає на здоров´я людей: за тривалої дії запиленого і насиченого шкідливими газами повітря розвиваються пневмонія, бронхіт, бронхіальна астма та інші хвороби органів дихання. Забруднення атмосферного повітря промисловими викидами призводить до появи кислотних дощів, «озонових дір» і розвитку «тепличного ефекту» на планеті.

Зоною екологічного лиха визнана й Україна. Взагалі серед європейських країн наша держава має найвищий інтегральний показник антропотехногенних навантажень на природне середовище практично на всій території. Величезних розмірів тут набрали забруднення повітряного басейну, водних і земельних ресурсів, а також деградація ґрунтів і водойм. Майже все населення України споживає неякісну питну воду, забруднені продукти харчування. Як наслідок спостерігається стійка тенденція до депопуляції. Перед загрозою опинився не лише екофонд, а й генофонд нації. По суті, відбувається процес виснаження національних природних продуктивних сил, який уже досяг критичної межі.

Отже, екологічні проблеми мають соціально-економічне підґрунтя. Огляд світової екологічної ситуації це наочно підтверджує. Іншими словами, деградація довкілля спричиняється взаємопов´язаними суспільними (антропотехногенними) і природними (екологічними) чинниками. Генезис екологічних проблем слід розглядати крізь призму розвитку саме суспільних відносин, складовою частиною яких, безперечно, є ієрархічна багатокомпонентна система відносин «людина—природа».

2. Діалектика взаємодії суспільства з навколишнім середовищем.

Постійна суперечність у системі «природа—суспільство—виробництво» нині переросла в гострий антагонізм, який може бути розв´язаний шляхом порушення цілісності і (або) повного знищення однієї чи всіх її складових. У даному випадку вже є певні ознаки реальної небезпеки розв´язання цієї суперечності саме шляхом повного або часткового зникнення суспільства. Каталізатором глибокої екологічної кризи стало безпрецедентне за масштабами й темпами нарощування природотрансформаційних процесів. Антропотехногенна діяльність людства набула таких розмірів, які дорівнюють глобальним природним та біогеохімічним явищам в екосфері, а інколи й перевищують їх.

Сучасна ситуація в системі природокористування характеризується щонайменше трьома особливостями: 1) кількісним розширенням енергоречовинного обміну між суспільством і навколишнім середовищем; 2) глобалізацією впливу людства на біосферу; 3)постійно зростаючим негативним антропотехногенним навантаженням на довкілля. Нинішнім способам і методам природокористування, як правило, притаманні високі ресурсомісткість і відходоємність, марнотратство, антиекологічність та неефективність — з позиції як економіки, так і екології. Аналіз свідчить, що відносно благополучні в екологічному аспекті території швидко зменшуються, оскільки застарілі екологічні проблеми не вирішуються належним чином і до того ж виникають нові, ще складніші, пов´язані з серйозними соціально-економічними і політичними суперечностями.

Взагалі ключ до пізнання закономірностей процесу взаємодії природи і суспільства лежить у площині дослідження соціально-продуктивної діяльності людей. Адже людина не може існувати, не споживаючи природних ресурсів та не перетворюючи довкілля. Це привласнення сил і речовин природи відбувається у процесі праці, тобто свідомої діяльності людини з метою задоволення власних потреб. Таким чином, виникає і набирає розвитку взаємодія людини з природою - загальне матеріальне відношення щодо привласнення індивідом природних речовин.

Застосовуючи знаряддя праці, послідовно та цілеспрямовано трансформуючи природні ресурси в необхідні споживчі блага у процесі виробництва, людина стверджує себе як соціальна особа, що протистоїть природі. Її залежність від довкілля набуває нових форм, а суперечливий характер взаємовідносин з природою стає дедалі помітнішим. Чим повніше та глибше людина перетворює природу в процесі трудової діяльності, тим вищого рівня розвитку досягають її продуктивні сили і знання природних закономірностей. І водночас тим складнішими та суперечливішими стають п взаємовідносини з навколишнім середовищем. З іншого боку, природа протистоїть людині як своєрідна система зі своїми внутрішніми законами, екологічними взаємозв´язками та взаємозалежностями, продуктивністю, здатністю до самовідновлення та саморозвитку, динамікою біосферних явищ. Однак людська діяльність найчастіше здійснюється всупереч закономірностям функціонування багатоаспектних екологічних відносин, оскільки практичні суспільні завдання в кожному випадку мають цільовий та однобічний характер, що, зрештою, призводить до небажаних змін у навколишньому середовищі.

У свою чергу такі зміни спричиняють непередбачувані наслідки для самих людей. Отже, взаємодія суспільства і природи розгортається за принципом зворотного зв´язку, зумовлюючи істотні зміни взаємодіючих сторін аж до якісного їх перетворення. Про цю діалектичну особливість взаємовідносин суспільства та природи вкрай важливо пам´ятати в сучасних умовах, коли відбувається настільки потужний їх вплив одне на одного, що неможливо правильно оцінити природні явища без урахування дії антропотехногенних навантажень. І навпаки — пізнання соціальних явищ потребує вивчення й особливостей дії екологічного чинника.

Разом із тим використання природних благ, обмін предметною діяльністю та енергоречовинними потоками між суспільством і навколишнім середовищем завжди підпорядковуються економічним потребам та інтересам людей. У процесі природокористування між людьми об´єктивно виникають специфічні економічні відносини щодо привласнення, використання, розподілу й відтворення елементів навколишнього середовища, які надають соціальної спрямованості процесам обміну речовин між суспільством і природою. Таким чином, взаємодія людини з природою набирає суспільної форми, включається в систему виробничих відносин. Очевидно, що саме виробничі відносини як соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил є тією суспільною оболонкою, в якій, власне, здійснюється техніко-технологічна взаємодія суспільства з природою, яка конституює поняття природокористування.

Взаємодію суспільства і навколишнього середовища слід розглядати насамперед як систему ієрархічно підпорядкованих суперечностей. Ця система охоплює власне екологічні (природно-екологічні), техніко-екологічні, соціально-екологічні (в тому числі еколого-економічні, еколого-політичні, еколого-гносеологічні) суперечності. Граничним ступенем антагоністичного руху суперечностей взаємовідносин суспільства і природи є екологічна криза.

3.Суперечливість сучасного природокористування. Генезис екологічної кризи.

Коротко розглянемо основні чинники виникнення екологічної кризи. Переважно природомарнотратний розвиток економіки з застосуванням екологонебезпечних технологій призвів, зрештою, до надзвичайного загострення взаємовідносин між природою та суспільством. Можливості біосфери забезпечувати зростаючі людські потреби у природних благах, знешкоджувати й асимілювати величезні обсяги забруднюючих речовин і відновлювати екологічний потенціал нині перебувають на межі цілковитого вичерпання. Природні продуктивні сили, по-перше, у дедалі більших масштабах використовуються задля отримання споживчих благ, а по-друге — прискореними темпами руйнуються та "деградують. Звідси виникає суперечність між високим рівнем розвитку соціальних продуктивних сил та екологічним станом природного середовища, яке перманентно погіршується. При цьому соціально-економічна система поки що неспроможна створити адекватні форми і способи розв´язання цієї суперечності, що й зумовило накопичення негативних екологічних наслідків.

Отже, екологічна криза — це такий стан взаємовідносин суспільства з природою, який характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил виробничих та інституційних відносин даного способу виробництва ресурсові-екологічним можливостям біосфери. Іншими словами, екологічна криза виникає там і тоді, де і коли напрями розвитку продуктивних, сил, методи природокористування, наявні виробничі відносини та відносини надбудови того чи іншого способу виробництва призводять до антагоністичних суперечностей з навколишнім середовищем, які адекватно і вчасно не розв´язуються. Тому і теоретично, і практично зовсім неправомірно підходити до вирішення екологічних та економічних проблем відокремлено, розриваючи «генетичний» зв´язок процесів їх появи і зняття. Більше того: науково доведено тісну взаємозумовленість досягнутого рівня раціоналізації природокористування, якості навколишнього середовища, стану природноресурсового потенціалу будь-якої країни, з одного боку, і перспектив розвитку національної економіки, з іншого.

Слід зазначити, що гносеологічно екологічну кризу правомірно розглядати в широкому та вузькому розумінні. У вузькому розумінні екологічна криза — це виснаження і деградація природних продуктивних сил, істотне погіршення якості навколишнього середовища, екологічних умов життя та економічної діяльності. В широкому розумінні екологічна криза означає кризу суспільних відносин природокористування взагалі.

Безперечно, що внутрішніми причинами розгортання сучасної екологічної кризи слід вважати саме суперечності взаємовідносин суспільства з довкіллям. Умовно їх можна об´єднати в чотири групи: перша — суперечності, зумовлені розвитком продуктивних сил; друга — суперечності, які виникли внаслідок обмеженості організаційних та виробничих відносин; третя — суперечності, викликані впливом наявних форм суспільної свідомості; четверта — суперечності, породжені невідповідністю законів розвитку суспільства законам функціонування біосфери.

Екологічні кризи за своїм проявом поділяються на дві групи. До першої належать кризи, які мають вибуховий характер. Типовими прикладами таких криз є промислові катастрофи, ядерні аварії на ЧАЕС, тощо. Другу групу складають повільні за характером розгортання екологічні кризи. Вони можуть розвиватися десятиріччями, доки нагромаджувані кількісні зміни у природному середовищі не трансформуються в якісні.

До речі, глибинну основу загострення екологічної кризи становлять суперечності другої групи, серед яких чільне місце посідає антагонізм між загальноекономічним призначенням природи та загальнолюдськими потребами в її раціональному використанні, з одного боку, й обмеженими соціально-економічними функціями, які їй нав´язуються домінуючими виробничими відносинами, з іншого.

Вивчення внутрішніх причин поглиблення екологічної кризи зовсім не зменшує ролі безпосередніх чинників впливу на природу у формуванні сучасних суперечностей природокористування. Не будучи прямими джерелами виникнення цих суперечностей, вони, однак, є своєрідними каталізаторами, які сприяють визріванню протилежностей та їх рухові аж до загострення.

До основних чинників посилення екологічної кризи слід віднести: 1) кількісне та якісне нарощування суспільних продуктивних сил; 2) розвиток науково-технічного прогресу без урахування екологічних вимог та обмежень; 3) панування моделі ресурсномісткого, еколого-деструктивного економічного зростання з орієнтацією на збільшення обсягів споживання матеріальних благ; 4) зростання чисельності народонаселення (демографічний «вибух»); 5) стихійну еколого-урбанізаційну кризу; 6) мілітаризацію національних економік, нарощування діяльності військово-промислових комплексів тощо.

Отже, сучасні глобальні екологічні суперечності по суті свідчать про гострий конфлікт між велетенською за своїми масштабами та інтенсивністю природотрансформаційною діяльністю людства і біосферними процесами, їхніми асиміляційним та відтворювальним потенціалами.

Відкритий перегляд літератури за темою:

1. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань: підручник / Г.О. Білявський, Р.С. Фурдуй . - К . : Либідь , 1997 . - 288 с.

2. Мягченко О.П. Основи екології: підручник / О.П. Мягченко. - Київ : Центр учбової літератури , 2010 . - 312 с.

3. Новиков Ю.В. Экология, окружающая среда и человек : учебное пособие / Ю.В. Новиков . - М . : ФАИР ПРЕСС , 1999 . - 320 с.

4. Хижняк М.І., Нагорна А.М. Здоров'я людини та екологія / М.І. Хижняк, А.М. Нагорна . - К . : Здоров'я , 1995 . - 231 с.

5. Глазко В.И., Чешко В.Ф. «Опасное знание» в «обществе риска» (век генетики и биотехнологии) : Монография / В.И.Глазко, В.Ф. Чешко . - Харьков : ИД «ИНЖЭК» , 2007 . - 544 с.

6. Дуднікова І.І., Пушкін С.П. Моніторинг довкілля : Навч. посіб. Ч.1 / І.І. Дуднікова. С.П. Пушкін . - Київ : Вид-во Європ. ун-ту , 2007 . - 273 с.

7. Гетьман А. Методологічні засади становлення правових основ охорони довкілля / А. Гетьман // Право України . - 2011 . - № 2 . - с. 11 – 19.

8. Посудін Ю.І. Ремедіація навколишнього середовища / Ю.І. Посудін // Екологічний вісник . - 2011 . - № 7 – 8 . - с. 8 – 9.

9. Мандрагеля В. Глобальна екологічна проблема в системі національної безпеки / В. Мандрагеля // Вісник НАДУ при Президентові України . - 2011 . - № 1 . - с. 78 – 86.

10. Рогожина Н. Новые тенденции в экологической политике развивающихся стран / Н.Рогожина // Мировая экономика и международные отношения . - 2009 . - № 4 . - с. 81 – 89.